Скажи мені, Господи, скільки болю
Може витримати людське серце.
Болю, що притискає його
Залізом розпеченим,
Гупає ковальським молотом, мов по наковальні.
Серце чим дужче намагається вирватись,
Розірвавши пута, що зашнурували його.
Вкриває себе теплом та віддає людям
І просто чужим, і тим, хто завдає болю.
Гукає до спасіння Твого, бо холод дихає,
Та бере його в полон крижаний.
А воно прагне тільки любити,
Нехай і не отримувати натомість нічого,
Але мати змогу спокійно любити.
Чом ти, Господи, посилаєш йому
Випробування за випробуванням,
На міцність та стійкість вивіряючи його?
Воно ж лише серце: маленьке, вразливе,
Що б’ється, даруючи життя, у грудях.
Зглянься, Господи, над ним,
Почувши звертання до Тебе!
08.02.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312383
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2012
автор: Валентина Ланевич