Не катуй мого серця, горянко,
Не губи моїх зболених літ.
На душі стає солодко-п"янко,
Коли бачу тебе край воріт.
Не гадав я, що все так серйозно...
Полюбив я собі на біду
І поставу твою граціозну,
І гінку, як у сарни, ходу.
Неповторну гуцульську говірку
Я впізнаю із тисячі мов,
Хоч від слів твоїх інколи гірко,
Так, неначе то згіркла любов...
Та життя ще внесе корективи
До моїх і твоїх почувань.
Йти нам далі стежками крутими
І в путі зазнавати страждань.
Не лякайся лихих поговорів -
Все минає - минуть і вони.
Хоч у нас тепер зимно надворі,
Та на серці - відлуння весни.
Тож я спрагло дивлюсь тобі в очі,
У небесно-ясні, голубі.
І боюся, щоб словом пророчим
Не наврочити, часом, тобі.
Я не можу заснути до ранку
Від напливу думок і бажань.
Не катуй мого серця, горянко,
Ти для мене хоч піснею стань...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312271
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 08.02.2012
автор: Дощ