Неділя, меланхолія лютневого дощу
Розмила час, бадьорість, стіни і натхнення.
А Дощ образився на Сонце, і «Я прощу»
Шукаєм марно поміж крапель сьогодення.
***
За вікном його мрій знову дощик біжить,
Лише мрії чомусь – нездійсненні проекти Земні.
Крізь фіранку дощ мовить: «Мрії свої стережи».
Все коротший ланцюг у прокислій зимі.
Немов втратили смак будні зими і неділя,
Вже еспресо й коньяк не смакують чомусь,
І затишне кафе – дзеркало заздростей білих,
Ех, розбити б то скло, може далі прорвусь.
На мрійному дворі – темінь холоду ночі,
А на краєчку думки – ще зів’яла вода.
Вже не Єва, а хробак плід міфічний поточить.
Ось, погляньте, все триває печалі хода.
2011. 06.02. 16.06.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312149
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2012
автор: Ярослав Дорожний