Повій вітре, віджахнися та притихни!
Неймовірно осідає снігопад.
Тільки сидячи самотньо, навіть дико,
десь на дні дзеленькотить мій серце-храм...
Навесні, мов оживають кровотоки,
дихать легше, розхриставшись від вузлів!
А зима, неначе тягнеться сто років,
і здається, що осліп і онімів...
Ляже сніг, і вітер знову роздмухає...
Застигає кров у тілі. Гасне все...
Крім зими, мене ніхто не налякає,
навіть смерть здається - то таке пусте...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311807
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2012
автор: Ліна Біла