На дворі осінь прохолодою вже віє,
Холодні крапельки дощу лягли на скло,
Кругом усе вже скоро оніміє,
Та серце відчуває ще тепло.
Уже стемніло і ти знов приходиш,
Красиві квіти у твоїх руках
І весело про щось мені говориш
Не помічаєш сліз в моїх очах.
І ніжний ти і лагідний зі мною,
Твій погляд випромінює тепло,
А я тебе немов не помічаю,
Неначе тут тебе і не було.
Ну як мені тобі все пояснити?
Невчасно ми зустрілися з тобою,
Не можу зараз я ТЕБЕ любити,
Забудь прошу і не ходи за мною.
Спливає час, усе міняється ти бачиш,
Ніщо уже немає вороття.
Змінити можна все , якщо захочеш,
Та непідвладні часу сильні почуття
Не можу я лише одним бажанням
Відкрити серце іншому своє,
Моя душа іще живе стражданням,
Бо іншого люблю я , не ТЕБЕ!!!
Я тільки з ним щаслива можу бути,
Заради нього зараз я живу,
Невже не можеш цього зрозуміти?
Залиш мене, забудь мене, прошу!!
Можливо хтось тебе так само любить,
Оглянься, й не дай ти їй страждати,
Вона тебе зігріє й приголубить,
Не треба час на мене витрачати.
Ти кажеш, що тобі зі мною добре,
Що відчуваєш ти зі мною спокій.
Та з часом це усе у тебе пройде,
Забудеш з часом навіть мої кроки.
Можливо ти собі лише придумав,
В думках!! не можеш ти без мене бути.
Я впевнена – це стане все минулим
І з часом зможеш ти мене забути.
Пробач, не хочу я з обману починати,
Лиш дружба може бути поміж нами,
Навіщо буду я надію подавати ,
Не можеш бути ти моїм коханим.
Повір, так краще буде і для тебе,
Пізніше можеш важче ще страждати.
Ти поверни ці почуття до себе,
Нам зараз краще з дружби починати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311296
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2012
автор: Настя Ковал