Там, де верби заглядають в глибочінь ставка,
Відв’язала Зима ранком Білого Вовка.
Той сердито оком сіяв, біг попід містком,
Замітав стежки-доріжки сніговим хвостом.
Де проліг його холодний морозильний слід,
Полонила все завія та блискучій лід.
А від подиху вовчиська, іній вкрив гілля,
Лячно з снігу визирала груддями рілля.
Все зостраху сполотніло… Тільки чорний крук
Дратував Вовка з верхівки висохлих палюк.
Хуртовиною той вився, гнівно завивав,
Та дзьобатого нахабу так і не дістав.
Птах натхненно крукав, крумкав, всіх будив від сну,
Бо на обрії розгледів дівчинку Весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309735
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.01.2012
автор: Осіріс