А вже так хочеться і літа, і тепла,
Щоб сонечко світило яскравіше,
Щоб не вдягать на себе кожуха,
Щоб настрій був вже веселіший.
Щоб можна було пішки прогулятись,
Не думати за те, що змерзнеш в носа,
І хоч щодня на озері здибатись,
Аби ходить по теплому пісочку босій.
І одягти зручні ті шльопки й окуляри,
І майку з кольоровим капелюхом,
І шорти з пальмочками, що давно вже заховала,
А зиму злу й холодну вже забути.
Так хочеться, щоб діти бавились, кричали,
Сиділи у пісочницях, а чи на гойдалках,
Щоби від сонця мружилися їхні мами,
Читаючи нові журнали у плітках.
Я хочу чути милий спів пташок
І квіти веселкові бачить під ногами
Щоби на дереві був не однесенький листок,
А щоби рясно було всіяне плодами.
Я хочу літечка і сонця високо у небі,
Природи кольорової, пахучих трав,
Це не бажання, а моя безумная потреба,
Щоб око бачило досхочу різних барв.
Щоб милувалось вишиванкою в полях,
І теплою безмежно зоряною ніччю,
Щоб наяву, а не лише у снах,
Щоб посмішка не сходила з обличчя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309380
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.01.2012
автор: Віра Голиш