Пахне степ, вже викошеним полем,
Вітер пахне теплим полином.
Кличе птахів осінь вічним зовом,
В небо вибілене чистим полотном.
Та печаль-імла, заляже по долинах,
Аж до самих берегів лиману.
І купається тепер у водах синіх,
Осінь, напустивша нам туманів.
А краса її так швидко згасне,
Поверне земля зимовий час.
Та залише осінь диво-згадку,
Ту шипшину, що горить для нас.
Полум*ям червоним догорає,
Та краса осіння золота.
Так і у житті, це кожен знає,
Все кінчається - то істина проста.
Вийду я на береги лиману.
З тих високих кручів видно даль,
Я ще не пройшла всьго що хочу,
Пройденого вже мені не жаль.
Хай імла заляже по долині,
Осені краса і сум, це мить.
Буде знову все у світлій днині,
Вертиться земля, на місці не стоїть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308100
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.01.2012
автор: Татьяна Камыш