ТОЛОКА (1936)

Євгену  Плужнику

З  України,  з  бАтьківщини,  з  дому
Їхали  поети  в  невідоме.
І  Поезія,як  виснажена  шкапа,
Брьохала  за  ними  по  етапу.

Прощавайте!  верби  над  ставами,
Прощавай,  Вкраїно,рідна  мати,
Не  ходи,  Поезіє,за  нами,
Не  дивись,як  будемо  вмирати…

Не  ходи.Не  додавай  нам  кари.
Не  для  тебе  мерзлота  північна.
Ми  впадемо  у  сніги,  як  в  білі  хмари,
І  воскреснемо  –  бо  ти,  Богине,  вічна.

То  ж  вернись  хутчіше  в  Україну,
Розпусти  скорботно  русі  коси.
В  лузі  чийсь  гнідий  стоптав  ожину,
Наше  жито  хтось  звалив  в  покоси…

Чи  його  споїли  упир-зіллям?
Чи  він  кров  ссав  замість  молока?
Боже,  світом  Твоїм  править  божевілля!
Глину  місять  –  буде  толока…

Табуном  шаленим  місять  глину  –
Кров  людська!  набралась  в  кінський  слід…
Де  поети  гинули  з  Вкраїни  –
Рими  чвиркають  з-під  кованих  копит.

…знали  ми  натхнення  віщі  злети.
Ми  серця  зривали  у  напрузі.
Вороги  народу  –  ми?  поети?
Хто  ж  тоді  тобі,  народе,  друзі?..


Ми  не  вміли  торгувать  собою,
Не  точили  з  вуст  фальшивих  од.
Боже!  світом  править  паранойя  –
Сам  собі  став  ворогом  народ.

…то  ж  вернись,  Богине,  в  Україну,
Хай  здригнеться  закривавлена  рука.
А  покИ  що  –  місять,  місять  глину…
Перші  ми  –  ще  буде  толока.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307576
Рубрика: Присвячення
дата надходження 19.01.2012
автор: Валя Савелюк