Тяжке повітря. Ніч. Могили.
Хтось зміг втекти, а когось вбили.
Над цвинтарем нависла хмара,
А між могилами – примара
Навколо ходить і блукає,
А от чому сама не знає.
Страждальний стан. Скажені очі
Чогось шукали серед ночі.
Волосся чорне на лиці
Ховало від усіх синці.
Криваве тіло, тонкі руки
Виказували сліди муки,
Та не тілесної – душі,
Яку замучили усі…
Примара бігає, регоче.
Чого ж насправді вона хоче?
То плаче, падає, ридає,
То ледь від сміху не вмирає.
Та божевільна,божевільна.
Хіба? А, може, просто вільна?
І раптом щось заметушилось,
У ямі нишком причаїлось.
В могилі чути: хтось сміється
Й, здається, що на волю рветься.
Принишкла дівчина-примара,
Та й дожидати чогось стала.
І тут – нечисті виповзають,
В людей всі грати починають.
Не знають, що вони – мерці.
На їх гидливому лиці
Нема нічого – лише тьма,
Поглинула усіх вона.
А ті нещасні псевдо люди
В гною стоять, бо гній усюди.
А дівчині куди подітись7
І де, скажіть же, їй зігрітись?
А їй, примарі. І не треба:
Вона бере тепло від неба,
Де повний місяць проживає.
Він вже давно оберігає
Нещасну дівчину-примару;
Й завжди ховається за хмару.
А ті плюгаві мертвяки
Бажають в яму затягти
Не трупаків, людей отих,
Що ще залишились в живих
І тягнуть руки до життя,
Бо найстрашніше – це тюрма.
Ті вбивці дівчину шукають.
Їй руки й ноги поламають,
Якщо впіймають. Ні, не зможуть!
Бо вищі сили допоможуть
Залишити хоча б одну
Стражденну душу все ж живу!
Та мертві бою-таки хочуть.
Чекайте ж, всіх вас заволочуть
В яму, глибше закопають.
І все-таки вони програють.
Причина в тому, що вони –
Усі єхидні,всі гнилі,
Один на одного плюються –
Колись же в слині захлинуться…
Та дивно: мертві об’єднались.
І справді дуже постарались,
Аби убити ту єдину,
Невинну, як малу дитину,
Зламати волю, поховати,
Щоб серденько її забрати.
А та нещасна не злякалась,
На очі мертвим показалась,
І всередині щось забилось,
Нестримне щось заворушилось
Й нещасній сили додало,
Аби убити мертве зло.
І кинулась вона душити
Тих трупів, слиною залитих,
Назад в могили запихати
Та всіх землею закидати.
І дівчина-таки змогла:
Нелюдське зло перемогла.
Серед могил вже вільно ходить
Й нічого злого не знаходить.
Вона одна лиш так зробила:
Взяла – та й просто вбивць убила.
А інші: або утікають,
Або від смерті потерпають.
І знову ніч. І знов могили.
Хтось зміг втекти, а когось вбили…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307192
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.01.2012
автор: Fata Morgana