Життя іде невпинно й невблаганно,
Немовби річка... Що там не кажіть...
За течією ми пливем спонтанно,
А жити треба кожному уміть.
Отож цінуймо кожную хвилинку –
Її ж бо ціла вічність не верне.
Любити треба квіточку, травинку,
Хмаринку в небі, що вітрець жене.
А що там про людей уже казати:
Коханих, рідних,близьких і чужих.
Багато нас є: бідних і багатих,
Чутливих, сильних, впертих, добрих, злих...
Ну а людей таки любити треба.
І поважать думки їх, почуття.
Бездонного і голубого неба
Нам мало для щоденного буття.
В момент, коли на долю нарікаєм,
Ненавидимо все навколо нас.
Здається пеклом те, що було раєм –
Між розумом й душею дисонанс.
Собори душ давайте збережемо!
Очистимо від бруду і сміття!
Дорогоцінний час в себе крадемо,
А нам дано лише одне життя.
Життя іде невпинно й невловимо...
Ніхто не зна, коли ввірветься нить.
Нехай воно не пройде повз нас мимо!
У вічності життя – всього лиш мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306260
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2012
автор: Чорний лев