МИСЛИВСЬКІ ПОБРЕХЕНЬКИ
Ми полювали дич – не білку,
Надоїло вже стріляти.
Поїсти сіли під горілку,
Собак стали нахваляти.
В мого собаки обонянья!
Мисливець перший прибрехнув,
Пішли ми з ним на полювання,
Набої дома я забув.
Я дав понюхати рушницю,
Чкурнув Курцхар мій через ліс,
Не встиг я випить, з’їсти птицю,
Набої він мені приніс.
А другий: «З Спанієлем ранком,
Я раз на голуба пішов,
Цілий рюкзак зібрав підранків,
Я не стріляв – пес сам знайшов».
Мені вдвох кажуть: «Друже наший,
Цей твій собака чортзна-що,
Дворняга, їсть он, хвостом маше,
Не має нюху ні на що.
Від зла нутро моє кипіло,
Образи я на них несу:
«Своїх собак здайте на мило!»
Корейцям їх на ковбасу.
Ми з Шариком пішли купатись
З років п’ять назад це було,
Як жінка стала роздягатись
А купальника забула.
Оцей, розумний мій собака,
Понюхав жінчині труси
Сказав йому: «Шарик, чортяка,
Купальник з дому принеси».
Немає кращого посланця!
Кажу вам правду, не фігню,
На пляж, жінчиного коханця
Сам притягнув він за матню.
Ш.В.С.14.07.2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306091
Рубрика: Гумореска
дата надходження 12.01.2012
автор: Степанич