Я Людина в клітинку,
З клітинок Людина,
Чорного кольору, кольору Білого.
I часто здається, що все навкруги сіре,
Безбарвне немов шкіра мого Розуму,
Взятого у полон Казками
Стоокої, стовухоi i стоносоi
Повсякденності, що біля нас i разом з нами,
Що прагне поглинути
Усі кольори рiзнобарвностi,
Даючи хвилинам сплинути
В чорно-бiлiй симфонії марності.
I моє тiлo стає чорним,
Стає білим немов світло.
Клітина кольору Чорного,
Клітина кольору Білого.
I лише важкі очі
Та серця таємний подих
Наприкiнцi довгої ночі
Грають кольорами
Сонячних мелодій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305318
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2012
автор: Харіс