***

Люди  виходили  з  холоду  і  поступово  
знаходили  свої  марева  у  кроках  сердньовіччя,  
коли  ще  занедбані  будинки
виростали  на  прозорій  землі.
На  пальцях  загоювалися  рани
від  завчасної  зливи,
і  зелень  більше  не  росла  по  тілу.
Їх  зламані  шиї  бовталися  на  деревах,
немов  новорічні  кулі,
і  піною  крився  місяць.
Аж  із  приїздом  якогось  індіанського  джаз-гурту
вікна  у  їх  домівках  розпорювали  повсякдення,
хоча  до  цього  вікна
вважали  повітря  своєю  суттю.

Зграя  подихів  у  тихому  своєму  болю
не  достає  навіть  ніг,
і  стрімко  йде  за  борт.

Люди  виходили  з  холоду
і  дороги  зшивались  у  єдиний  простір
вдячного  зимового  міста.
Проходити  крізь  стіни  вони  навчились
у  кращих  з  тих,  хто  був  останнім,  
хто  вишукував  хоча  б  якісь  сходи
до  сонця.  І  було  те  сонце  над  бровами.

Між  кулями  проходять
і  стоять.
Та  лютий  надихає  синів  своїх
розмовляти  на  пташиній  мові.

А  холод  тепер  під  серцем.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303283
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2011
автор: Хаген