Коли останній раз ви чули спів пташок?
Коли гуляли в полі босоніж?
Чи пам’ятаєте, як пахне колосок?
Ні! Ви все купуєте за гріш!
Лиш озирніться…
Що ви бачите, скажіть.
Будинки та машини,
Більш нічого.
А ви у рідний ліс той загляніть,
Куди малим вела вузька дорога.
Ви пригадайте батьківські слова,
Що рідна мати – це й природа наша.
Ви вже забули, хто вона така,
Для вас – аби лиш повна чаша,
Та чим вона заповнена – дурня.
Вам не цікаві кризи атмосфери,
Кислотний дощ, озонова діра.
Приваблюють лише брудні афери,
Дешеві гроші тільки подавай
І все, що хочеш, в Бога замовляй.
Ви не тримайте зла – скажу відверто:
Вам не потрібні всі оті багатства,
Бо вже не вспієте усе це зжерти,
Хоча і влесливі до марнотратства.
Знайдіть ту совість, що блукає в полі,
Поговоріть з природою разок.
Покайтеся своїй жорстокій долі,
Послухайте і мій німий урок.
Судити вас не буду, так не можна.
Ще дорости б мені до тих вершин,
З яких кричатиму до всіх безбожно.
А поки що я говорю з низин:
Погляньте, огляніться! Чи здуріли?
Ви зі землі зробили стадіон.
І так швидесенько зуміли
На місце серця вставить електрон.
Але задумайтесь, шановні,
Не все буде так у житті,
Ви будете щасливі ззовні,
Та аж ніяк не у душі.
Всі нутрощі з’їдять нітрати,
Й не будуть гроші помагати,
Тут лікарі будуть безсилі,
Ліси й поля вам стануть милі.
Захочете вдихнути аромати,
І квіточку живу у руки взяти.
Природа вас відштовхне у болото,
Яке самі колись створили.
Не прийме ані срібло, ані злото,
Щоб навіть потім не просили.
Чи чуєте болючий крик душі?
Чи вам вже байдуже до слів моїх?
Якщо щось закололо всередині,
То є вам місце в світі, як людині.
А ні – звиняйте, що потурбував,
я вам у рай містечко пробивав.
Ви там собі попийте хлор з водою,
А я себе джерельною напою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302469
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2011
автор: mari4ka