я малюю сонце
олівчиками різнокольоровими
жовтогарячо-червоним
навкруг розмальовую осінь
мені сім
років, уроків у школі, уколів (боляче? ні, вже ні)
тільки від них синці - сині-сині, як птаха Метерлінка
я сам читав, коли був у лікарні
в четвертий раз, чи, мо, в п'ятий
я чув, як казали мамі про метастази
а я не плакав, старанно не плакав,
а разом з Тільтіль і Миітіль шукав свою птаху щастя
крізь хіміотерапію та операцію.
Незнайомі мені люди ділилися кров'ю,
коли я спав (а спав я багато - нейробластома втомлює)
і коли заходився болем
вголос.
А на Миколу
добрий святий мені вдарував життя
і сонечко у віконце
тягнуло долоньки
так само,
як я до мами.
Ішла зима,
мені так дуже хотілось додому,
а летіли у Лондон
до донора.
Одного разу до мене вві сні прийшов Бог
сивий-сивий,
мабуть тому що зимньо
чи від чужих гріхів
Бог розказав мені,
що тисячи тисяч мені невідомих
і безіменних
прохають у Бога здоров'я
для мене
А я так зрадів, дуже-дуже
що є небайдужі
не лише до свого - до чужого горя
і обіцяв Богові
що буду добрим й слухняним,
чесним і щирим
коли стану здоровим.
Бог вислухав, посміхнувся лагідно
і сказав, що вірить,
по голівці погладив
і відпустив
- пора прокидатись.
Мені вже сім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300207
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.12.2011
автор: H&N