А Вона так втомилась перебиватись чужим тепло,
Що разу видряпувати собі на зап’ястях що все добре...
Тішити себе спогадами які мокрим снігом лягають на обличчя
Вони так глибоко вросли в неї що без них вона не існуватиме..
І хочеться молитись на вічність в ту мить коли долоні холодні
і сніг омиває обличчя немов хоче стерти це все но не в силах...
Втомилась заправлятись як пальним твоїм фото на зблідлому екрані
і думками які проходять крізь живі сухожилля інтернету в нікуди...
Вона так хоче до тебе торкнутись своїм поглядом на мить,
Побачити ще раз колір твої очей який міняється залежно від погоди...
Відчути як ти дихаєш надією,і як банально б’ється сердце...
Хтось скаже що вона хворію параноїдальною шизофренією
Хтось просто-божевільна,але хіба почуття мають кордони...
Позбутись би їх як старих черевиків в яких незручно.
Втомилась шукати тебе в чужих душах...
в чужих обіймах...
в чужих словах...
в чужих обличчях…
Від цього робиться лячно…і кидає в гарячку…
Втомилась перебиватись чужим запахом,
І що разу міняти чужі сорочки і змивати з себе чужий парфум
А її мораль...вона як зношена мереживна білизна…
В пошуках тебе….або щоб замітити тебе...
А Вона втомилась запевняти себе що все минеться і що перестане дихати
Інколи вона губить себе,не знаючи де і з ким - справжня…
ЇЇ життя-викинута на смітник філософія..
яка була їй замість заповідей….
Втомилась....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299549
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2011
автор: MADLEN