Я не попрошу в тебе більш нічого,
Ні погляду, ні слова навздогін.
Відвоювали ми… Кінець епохи!
У хрипоті сконав прощальний дзвін.
На полі бою вже сидять ворони,
Останній камінь в серце полетів.
Але за що? О Боже!!! В ранах стогне
Наївність світлочола… Дощ із слів
Вчорашніх залишив в душі болото
І пам'ять заплямована уся,
Над мріями танцює ніч холодна
І неба майорить роздертий стяг.
Вони ж лежать убиті – не воскреснуть,
А на весні шипами проростуть
В пустелі серця… Постаріють весни,
Гіркої правди розпізнавши суть…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299115
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.12.2011
автор: Лілія Ніколаєнко