Серед лісу тривожного – сірого й дикого,
Де страждаючі мліють в дрімотному сні,
Вздріла ангела я, ніби Бог сонцеликого,
Який так необачно всміхнувся мені.
Закружляла хурделиця поглядів стомлених,
Моє тіло й душа вимагали жаги
Та зривали вбрання з почуттів переповнених
Й залишали від того мене без снаги.
О, мій ангеле любий! Від тебе в безтямі
Гублю все, що я мала в своєму житті.
Замість мрій і думок лиш криві піктограми,
Що шипами стають на моєму путі.
Від палких почуттів – плач і радість блаженна,
Ніби хрест на собі на Голгофу несу.
У щасливі хвилини і миті приємні
Тебе, ангеле, п’ю, як жадану росу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298884
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2011
автор: Міла Савченко