Мов мушля небо одтворилось,
перлина снігу котиться на дно.
Мороз бере у руки стилос,
наносить літери свої на скло.
Біжать рікою перехожі
і тануть погляди, немов свічки...
Буває стрінуться два схожі,
як стрілись ми. На відстані руки -
здавалось ангели схилились
з фасадів ренесансної доби,
здавалося вони молились:
"Люби його, люби її.. Люби!".
А ми стояли оглашенні -
в притворі серця... билася струна.
Ми були наче полонені -
із мушлі неба дихала зима...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298674
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2011
автор: Окрилена