Так мені чомусь бентежно й легко.
Ніби відірвалась від землі.
Часом висотаний мед із глека,
Солодом покрив мої жалі.
Живограй роки перебирає,
Спогадів струмочок жебонить.
Залишилось те, що не вмирає,
Лиш зотліло те, що не горить...
Рудокосе сонечко сідає,
Пломеніє світ рожевих хмар.
Темна ніч надійно заховає
Той напій із любодійних чар.
Приспане кохання - то не диво,
Та Морфею душу не віддам.
Долі всупереч я знов щасливо
Повернусь в березовий вігвам...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297841
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2011
автор: Тамара Шкіндер