Все тяжче думати, і бачити, і чути -
Я журавлем у вирій полетіла б,
Та не можу, бо незримі пути
Життя, а може я на себе вділа.
Ви, прадіди, діди, все ж добре,
Що не дізнаєтесь ніколи:
Нащадок ваш, створіння мудре,
У нього вже свої закони.
Ви свою кров лили за віру і за волю,
ТА воля не потрібна нам була...
В чужій країні ми шукаєм іншу долю,
А ви ж колись не знали більше зла.
Ми сяєм звиду – то лиш позолота,
Бо як послухаєш – то не слова – іржа:
«Я хочу вирватися із цього болота» -
Сказало раз всезнаюче хлоп"я.
А дівчина, вся молода та гарна,
Мені відкрила новину-секрет:
«Украінского нет, - впевняє пава, -
Єсть суржик, а украінского нет».
Ми віддаєм свої харчі, людей і землю
Й щасливі, що комусь потрібні стали.
Взлітаєм високо – під саму стелю,
Забувши, що до неба ВИ літали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297138
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.12.2011
автор: Конвалія