Це край світу що зветься кохання
Стою самотньо над безоднею життя
Душа перетворилась в уламок криштальний
Дивлюсь на нього крізь лінзу каяття.
Стою…в руках фантоми щастя,
Що зачепились нігтями привички,
А вони розтануть на порозі,обмиють зап’ястя,
Або згорять раптово не мов сірнички.
А дим що від неї,розвіється повітрям,
Я сумуватиму за ним між рядками,
За затишним теплом дому і тріскотом каміну,
Та я ж завжди чекала на тебе з теплими руками….
Тепер душа покрита білим снігом,
Стою щоб впасти в прірву або піднятись в небо,
Моє ім’я запам’ятається вітрами,
Вони замітали дороги…дороги до тебе…
І зникну в древньому тумані,
Може хтось за плаче а хтось засміється,
А я на прощання усміхнусь усмішкою криштальною,
Й загублюсь в світі з якого вже не вернутись
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296517
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2011
автор: MADLEN