Ось так, від терпіння і знов до терпіння,
Ось так, від смирення іду до покори.
Долаю свій шлях без докору сумління.
І все, здається, крокую підгору.
На зболену душу наклею усмішку,
Згребу у долоні розсипані мрії..
Я можу, я буду – ще трішечки, трішки...
Все ж десь глибоко лелію надію.
Збираю до кучі пророслі зернята,
Щоб ними родючу засіяти ниву.
І мудрістю паросточки напувати,
Їх відмоливши від Божого гніву.
Нелегкий цей хрест у жорстокому світі.
У сірому натовпі б не загубитись,
Бо кредо життя і сенс кожної миті –
Залишити слід, а не наслідити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296266
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2011
автор: Тамара Шкіндер