Ось так від терпіння і знов до терпіння…

Ось  так,  від  терпіння  і  знов  до  терпіння,
Ось  так,  від  смирення  іду  до  покори.
Долаю  свій  шлях  без  докору  сумління.
І  все,  здається,  крокую  підгору.

На  зболену  душу  наклею  усмішку,
Згребу  у  долоні    розсипані  мрії..
Я  можу,  я  буду  –  ще  трішечки,  трішки...
Все  ж  десь  глибоко  лелію  надію.

Збираю  до  кучі  пророслі  зернята,
Щоб  ними  родючу  засіяти  ниву.
І  мудрістю  паросточки  напувати,
Їх  відмоливши  від  Божого  гніву.

Нелегкий  цей  хрест  у  жорстокому  світі.
У  сірому  натовпі  б  не  загубитись,
Бо  кредо  життя  і    сенс  кожної  миті  –  
Залишити  слід,  а  не  наслідити.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296266
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2011
автор: Тамара Шкіндер