А Вона прокидається від сну що ранку,
і світло сонця що так пестить її зіниці,
і сонний туман що прокрадається крізь фіранку,
мережкою в’яжуться дні і нанизуються на спиці.
Пригубить, як завжди чорну каву зігріє свої вуста,
Вона вже як з пів року не гріється тобою...
але все рівно відправить в тишу ненаписаного листа,
але вже не пече і не куйовдить волосся до болю.
Пом’яті думки що шипами цілували зап’ястя,
не кровоточить, лишень лоскочуть шрамами розпочатого дня,
все минулося,і ти ще десь губишся в ненароджених віршах
манить в свою невідомість життя...новий день...без болю...життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296104
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2011
автор: MADLEN