Я за віршами не сліджу,
Як той ігумен за ченцями.
Вони збиваються в юрбу
І спати не дають ночами.
А рано-вранці, на зорі,
Ховаються куди попало.
Як хочеться тоді мені
Загнати їх під укривало,
І сунуть під гарячий душ,
Пропарити і причесати,
Та витурити в дику глуш –
Корінням в душах проростати.
Там люди трудяться прості,
І на добро добром віддячать,
Моїми ж віршами мені
Всі висловлять думки гарячі.
Вірші, як стадо, не пасу,
Добро хай роблять безкорисно,
На невгамовних – не кричу
І не наказую навмисно.
Я не ігумен, не чернець,
То ж надаю віршам свободу.
Мені урвався вже терпець
Їм посвящати палко оду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295924
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2011
автор: Г. Король