Привіт, мій ліс заквітчаний бергштрихами твоїх губ,
здається ти загубила свої ноги поміж моєї голови;
п’янко пахне вогким морем і сподіваюсь,
що ця пора року, що знищує осінь і зиму -
літо
Я ковтаю кожну горизонталь із-під твоїх очей
я бачу як незабаром за цим літом знову прийде холодна
норвезька зима й знову падатиме лапатий сніг;
здається авіарейс перенесли на триста тридцять три дні вперед
і ми ще встигнемо накохатися досхочу
надихатися шкірою північних тварин
розрізаючи кволі фінікові пальми моїх вен.
Дивно. Намагаєшся віднайти свою білизну?
Ти забула її в цих Норвезьких лісах,
а подалі від тебе праворуч Арктичні дощі
віднесли її в темінь Антарктиди;
ще пізніше прибережні чайки Каспійського моря
віднайшли твої панчохи
різнокольорові та миролюбиві,
наче гіпівські переконання.
Ти залишилась в спідній білизні.
Така сексуальна,
серед лункої тиші.
Я привітавсь з тобою
і ми помандрували геть.
Та геть не наважуючись я хотів би тебе запитати :
„Коли ми дізнаємось один про одного щось більш конкретне
як імена та прописки-старі телефонні номери.
Коли?
Невже лишень тоді, коли
авіаконструктор передаватиме досьє
облізлої шкіри серед мексиканських нагір’їв
де Де-ельмундо чи Дель-Пако продаватимуть
золото й густу чорну нафту?
Обіцяю я кохатиму твої стегна й
тебе ще триста тридцять три дні
до поки знову не побачу барельєф мого лісу
заквітчаного твоїми губами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295677
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.11.2011
автор: ImmortalPsycho