Я ступаю заніженими осінню, дощами,
Вітрами вулицями міста осіннього.
Ступаю слідами, що невидимо відпечатались,
Полишили свої відбитки тут,
Можливо і твоїми.
По звірячому розширивши ніздрі,
Всотую в себе вібрації простору,
Намагаюсь пізнати,
Зрозуміти незвідане-заховане.
Шумно вдихаю повітря,
Можливо видихнуте тобою.
Лунко стукають підбори моїх чобіток по бруківці.
Їх відголосок цвьохає мене,
Батожить душу віжками.
Маятником розгойдується надірвана відозва.
Цурпалками виринають неживими,
Розмиті ворохом часу слова.
Пригріла на грудях біль та розпуку,
Що кубляться в перемішку
Із жаром сердечним.
Каскадами різнобарвними
Розлітаються бризки фонтанні,
Сльозою непрошеною тремтять на обличчі моєму.
Тихо плаче душа, невсипно бажаючи
Відчути на губах, на тілі
Присмак цілунку єства твого,
Теплом твоїм закутатись та до останку,
До знемоги, - викупатись у ньому.
23.11.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2011
автор: Валентина Ланевич