Ти пішла - і нічим стало дихати,
І земля рвонулася з-під ніг...
Від удару долі не оклигати! -
В душу сипав знавісніло сніг.
Та прийшла весна, теплом розбуджена,
Пригорнула лагідним крилом.
А і з нею та, єдина, - суджена -
Стрілася тоді за Осколом.
І в мені звучить небесним голосом,
І тріпоче золотим дощем.
З нею вдвох ми - на стеблі двоколосом!
...Та чомусь і досі в серці щем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293712
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2011
автор: Вячеслав Романовський