ДІАЛОГ ДВОХ ХРОБАКІВ
Передмова
Якось сидять на купі гною два хробаки, батько та син.
І син питає батька:
- Батьку, а чи добре було б жити в сливках?
- Так, дуже добре, синку.
- Батьку, а чи приємно було б жити у солоденьких яблучках?
- Так, ще краще, синку.
- Батьку, а чи файно було б ,наприклад, жити в ананасах?
- Так, синку, це було б дуже класно.
- Так чому ж ми і досі сидимо на цій купі гною?
- Розумієш, синку, є таке поняття як Батьківщина.
************************************************
Одного дня на дивний й грішний світ,
З великої купи бруду та лайна,
Два хробаки, батько та син,
Насилу видерлись на пліт
( Навіщо виповзли, а хто його там зна ).
Набридло їм, можливо, там сидіти,
В багнюці тій і там повільно пріти.
Повітря свіжого й духмяного ковтнуть
Їм забажалося, і може ,в цьому суть.
Чи закортілось їм засмагнуть всім на диво
Під сонячним промінням. Все можливо.
Коротше кажучи, чи сумно, чи то сміх,
Життєвих тем чіпати теж не гріх.
Один з них, син, спитав:“ Навіщо, тату,
Усе життя сидіти в цім багні?
Дивись, яка у нас мерзотна хата,
Нема такої жодної в селі!”
Та i громада бідна, вся у злиднях,
Хто п’є, хто ледарює, хто краде ”.
Тут батько каже: “ Синку, ми ж їй рідня:
Там сват, тут брат, i кум свій де ні де ”.
Син
Ще на поверхні, може, то й нормально,
Копнути глибше купу цю, то можна i здуріти.
Все буде, обіцяли, ідеально,
I начебто всім стане краще жити!
Не можу більше, тату, я терпіти
I жити серед бруду i брехні,
Коли навколо дивно квітнуть квіти,
В садку пташки, а ми у цім багні.
Батько
Ще не загоїлись з війни колишні рани,
Ще мозолі від тяжких праць сверблять,
Але вже тут як тут політикани,
Залізли нам на шию і сидять.
Політики не звикли до роботи,
Бо їх “ політ ” напевно всім набрид
Навряд чи синку знайдеш у них чесноти
Натомість є завжди готовий звіт.
Син
Та гратися ж в політику - не жарти,
Парламент наш, мов той “ бійцівський ” клуб,
Тасує “ коаліції ”, мов карти,
I змовника шукає тріснуть в зуб.
І знов парламент виявляє щирість,
Всім склавши коаліцію із трьох,
Але в цім батько бачу якусь підлість
І навіть неприхований “ подвох ”.
Батько
Є на Різдво Католицьке прикмета:
Якщо парламент буде засідати,
То ймовірно, за проект “ БЮТжета ”
Завзято будуть ті голосувати.
Кипить, як самовар, Верховна Рада,
Вичавлює щось гидке звідти пара.
Ще хтось помітив: ця верховна зрада
Висить над нами, як нічна примара.
Син
Не дивно, тхне однакого від влади,
Гниє та риба, кажуть, з голови.
Дають обіцянки і як завжди посади,
Дістатись їм кортить до булави.
Годують нас обіцянками марно,
Наїлись так, що лізе з вух “ брехня ”.
З косою жінка, може, дуже гарна
Ну, а по суті все ж вона - змія.
Збагнула леді Юля не відразу,
Що осередок кризи є Кабмін.
- А щодо боргу за спожиті гази?
- хай віддає “ Нацбанк ”, то винен він.
I знов винить у кризі опонентів,
Регіоналам пальчиком грозить:
- “Я всіх відправлю вас до Дісней Лєндів -
Хай Буш вас демократії навчить!"
Батько.
Ії промова завжди така ґречна,
Що навіть чорта вміє ублажать,
Але все ж наша, рідна і сердечна,
Все, що посіяла, те нам прийдеться жать.
Народ в країні вже на межі зриву,
З’їдає гроші клята та інфляція,
Залишились у спадок від “ПРОРИВУ”
Ії коса, намисто, усмішка та грація.
На флоті є така прикмета, синку:
Жіноча стать на судні - до біди.
Жалкують, що в кабмін впустили жінку,
Тепер, як мавпи, чешуть всі зади.
Ось президент працює дуже плідно,
Хоч він руками нічого не крав,
Що до довіри - рейтинг жалюгідний,
Та все ж втручається у стан державних справ.
Який життєвий злет й швидка кар’єра!
Бував банкіром, та у мить прем’єром став.
А все ж, коли була його прем’єра,
На крісло президента зазіхав.
Гарант був Конституції в країні,
Всіх громадян шляхетний захисник,
Тоді для полонених на «Фаїні»,
Той президент - був головний боржник.
Тримав він курс співдружності з Європою,
І цінував такий пріоритет,
А чи кого здивуєш голою попою ?
У них на це міцний імунітет!
А ті, що опозицією звуться,
Кричать що сили, наче грім з гори.
На все, що робить влада вже плюються
I знов кричать: ” Дочасні вибори!”
Поразкам опонентів вони раді,
Але коли відповідальна мить,
Всі як один: ”І ми були при владі,
Тому i за народ душа болить ”.
Та ще у мутній річці половити
Велику рибку банки забажали.
Кому не лінь валютні ті кредити
На право та на ліво роздавали.
Хизуються банкіри рилом ситим,
Останні копійки з кишені рвуть
І душать злісно нас ярмом кредитним,
Лякають, що застави відберуть.
Що коїться на цій святій землі
З усіх кутків у мить повиповзали,
Як аспіди зухвалі лихварі,
У котрих є завжди отруйне жало.
Вдень i в ночі не спить прокуратура,
Відкрили ті тюремне ательє.
Вдягають безкоштовно від “кутюра”,
Такі собі брудненькі справи «шиє».
Ростуть і квітнуть в нас “ Елітоцентри ”,
До "Зваричів" ідуть колядувати.
А "Флетчери" всіх обкрадуть до цента,
А Одиладжи – змій, почав брехати…
А вже ш є важливіші карні справи,
Кого i за що, хтось там отруїв?
Гурман Вітьок був на заморськи страви,
Тоді якогось гада той i з’їв.
Не вірить наш народ у їх казки,
В обіцянки, та справи хлібосольні.
Гризуться всі за владу, «мов вовки»,
А потім кажуть речі сердобольні.
А на Майдані гарно так співали,
Вистава благодійна на весь світ,
Але цим співом вже всіх так дійняли,
Від сліз та сміху вже болить живіт.
Хтось кинув байку дужу: “ Нас багато!
Нас не здолати зовні ворогам !”
Вас i не треба навіть i долати,
Самі не з’їли та й чужим не гам.
Не можна й слова вставити без мата,
Дивуюсь і дивлюся на все це,
Хтось каже, що всі вимремо без НАТО,
А хтось за незалежність УПЦ.
І тут, і там - усюди критиканство,
Безглуздий та надмірний популізм,
Бо все, що робить Уряд, – це шаманство,
А що Парламент - справжній егоїзм.
«Син»
Сусідня купа знову щось хитрує,
Кричать: "На шару газу не дамо!"
«Батько»
Так і не треба, бо вже ж нас врятує
Все те ж лай-но, на йому й сидимо.
Хай шантажують москалі тим газом,
Погрозами нас вже не залякати,
Їх хижий план накрився мідним тазом,
З лай-на ми газ навчимось виробляти.
I знов питає син: “ Було б приємно
Нам жити в яблучках солодких i смачних?”
- Так, синку, так і навіть було б чемно
Пожити трохи в жолудях лісних.
Підійде теж, можливо, й кисла слива,
I грушка дика - те ж спасіння смак,
Але чекати від цієї “купи” дива -
Тоді, напевне, свисне в річці рак.
Від фруктів цих тече по роті слина,
Я б кинув все і втік, де щастя є,
Але співуче слово Батьківщина,
Мені зробить це знову не дає.
І все ж я вірю, що з цієї драми
Ми виповзнем сильніші і гнучкі,
Бо купу цю люблю я до безтями,
На слові цім кінчаю балачки..!
8.02.2009.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293694
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 16.11.2011
автор: CONSTANTINOPOLIS