Плаксиве небо, сірий день
І жовте листя на деревах,
І надокучлива мігрень,
І нотний ряд, що б’є по нервах.
Все проти стало, все кричить,
Навмисно душу колобродить .
Мішають стіни… І щемить,
Що все так болісно проходить.
Хто там на східцях під вікном?
Промоклий бомж гризе скоринку.
А поряд церква і псалом
Читає батюшка невпинно.
Зітхає жалібно струна…
Спішать чимдуж парафіяни.
Дощем омитого бомжа
Обходять люди під зонтами.
Кімната давить, вже біжу
Повітря глибоко вдихнути.
Під купол втік я від дощу,
І хочеться про все забути.
І плаче небо, плачу я,
Вечірній морок огортає.
Та совість здиблена моя
Мене в кімнату заганяє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292602
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.11.2011
автор: Г. Король