Сізіфу камінь той страшний
Уже давно не докучає.
Він тут лежить, в моїй душі,
На серце давить, заважає
Вдихнути свіжої струї
Повітря, ситого озоном,
Відчути подихом її,
Любовним сповнитись мусоном.
Запізно вже, та вірю я
Що спхнути камінь поталанить.
Як добре, що твоє буття
Надією до світла манить.
На грані лінії життя,
За руки держачись з тобою,
Зійдемо тихо в забуття,
Обманюючи сміхом долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292601
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.11.2011
автор: Г. Король