В твоїх очах - п'янке-п'янке безлюддя.
Кружляє птах - володар піднебесся.
У павутині здогадок і версій
моє життя - твоє ж воно, по суті.
І днина ця притихла й трішки хвора
ледь народилась з хаосу ночей,
й вона тремтить під поглядом очей,
немов трава під лезом з мельхіору.
Рукам твоїм безжалісним, гарячим
повірить легше, ніж в молитву Богу,
вони важкі, вони беруть в облогу,
вони легкі, як плаття від Версаче.
Пухнастий джміль принишк у квітці долі,
його життя коротке і просте...
...Мої думки спіткнулись не об те,
трава лоскоче наші груди голі...
І безум цей - як вигадка, як міфи,
весь переплівсь із духом ковили.
Хай це банально, та у ньому ми,
як напівдикі і безумні скіфи.
Ось наш вогонь, ось п"яний запах м"яти,
тут наші пружні сплетені тіла.
На цьому місці древні племена
також сплітались покликом пройняті.
Давай втечем у світ поза людьми,
де Шлях Чумацький пада в літнє лоно,
де час завмер у червня у полоні,
де є лиш степ і небо,
і щасливі ми.
2008
Додати в соціальну мере
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292315
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2011
автор: Ольга Ярмуш