...для нас так мало німого й скрипучого простору,
що здавлює скроні спустошеним воплем у тиші,
ми захлинаємось вироком дикої посухи,
ножами у спину, якомога глибше, якомога сильніше...
ніжними крилами торкнемось неба пташиного,
що обтяжіло зрадливістю незримих богів,
що кипить гріхами клейма розпашілого,
у затінках щирості, самотніх та диких вовків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291928
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2011
автор: Angeline