Як ніжно горнеться до матері дитина,
Як риба без води не може, й без повітря пташка,
Так я не можу жить без тебе, Україно,
Укупі - то чудово, а самому важко.
Де щебіт соловейка розіллється,
Де крізь багаття пари молоді стрибають,
Там Україна доброзичливо сміється,
І одне одному всі злагоди бажають.
Коли побачу рідний синьо-жовтий стяг,
Коли далекий час козаччини згадаю,
Ми волю здобули в тяжких роках,
Пишаюся, що Україну маю.
Піду я полем поміж стиглим житом,
Милуюся - очей не відірвати!
Тож Україну неможливо не любити,
Бо люди тут гостинні, і привітні хати!
А ось я вже між вербами густими,
Що над Дніпром завмерли непорушні.
Я посумую трошки поруч з ними,
Та й далі помандрую серед землі дружні.
І на Великдень в гості завітаю
До кожної родини, дарувати щастя.
І благодаті Божої сердечно побажаю,
Обходили щоб Україну біди та напасті.
Як любо споглядати, як приємно,
Що у красивих вишиванках наш народ!
Ми українцями звемося не даремно,
Ціну ми знаєм слову "патріот".
І хоч куди нас тільки доля не закине,
В якій точці планети ми не будем,
Завжди живе у серці Батьківщина,
Завжди чекають в Україні люди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291883
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.11.2011
автор: Alessandro Lion