Дзвеніла груша листячком дрібним
У надвечір’ї літньому, терпкому.
Під нею – хата з духом крейдяним
Та обіцянкою забути втому.
А чорнобривців теплі промінці
Пірнали в божевілля матіоли.
Ще й вітер підбивав на манівці:
Забути про „нізащо” і „ніколи”.
Блукає в соснах захід вогняний,
Завершуючи тихий плин Ярила.
І вже ріжечок місяця ясний
Несуть у ніч легкі сріблясті крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290862
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2011
автор: Копачівна