Я є людина, твоя дочка.
Ти створив мене
На подобі свого єства.
Удихнув у мене життя.
До тебе, мій милий
Батьку й друже,
Я іду усе життя.
Хоч незбагненні мені твої діла.
Я розумію, що не досконала
У цьому й є моя вина.
І часто спотикаюсь,
О б каміння зла.
Але завжди мене направляє,
Твоя лагідна рука.
І у котре ти мені прощаєш
Слабкість мого "я"!
Я називаю тебе другом,
І це не зпроста.
Можливо інші й скажуть:
- "А чи не забагато я на себе взяла"?
Але тільки тобі, я можу відкрити
Таємницю свого серця.
Радість, сльози, щире каяття.
Можливо у чомусь я була не права!
Та завжди мене зігріває,
Твого прощення доброта.
Хоч якщо чесно,не розумію
Навіщо тобі я.
Чим я заслужила твою любов,
Шанс на вічне життя.
Нову землю, де вже
Не править Сатана.
Я буду найщасливіша у світі,
Коли це тимчасове життя
Проживу не дарма
Коли бодай трішки прославлю,
Твоє ім'я!
А поки що, ти направляй мене,
По дорогах твого добра.
І не дозволь зійти
із правильного шляху!
І навіть якби хтось сказав,
Що тебе нема.
Я б всеодно знайшла тебе,
У глибині свого серця
Заради всевишньої ідеї добра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290644
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2011
автор: Мішталь Наталя