Загубитись десь там,
між беріз,золотаво-зелених,
між атлантів-тополь,
що тримають небес мідний дзвін...
Заблукати десь там,
де принишкли зажурені клени
і не встигли майнути
за літом дзвінким навздогін...
Заховатися там,
під галуззям крислатого дуба,
на пошерхлій корі
написати одвічні слова.
І не вірити в те,
що тобі я давно вже не люба,
і казати собі,
що любов, як ніколи жива!..
І брехати собі,
що зустрінемось знов неодмінно,
що не буде між нас
гіркоти і неправди,авжеж!
І, умить схаменувшись,
упасти в сльозах на коліна,
усвідомити правду:
від долі, на жаль, не втечеш...
І не стримати крику,
у відчаї битися в груди,
щоб ніхто не почув,
тільки небо і вітер,і ліс.
Що за осінь така?
Вже назавтра такої не буде...
І летить падолист,
ніби щастя моє під укіс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290484
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.11.2011
автор: Наталя Данилюк