Я так сміявся і радів,
Що вже тікаю сам від себе:
Гадав, що вийду за поріг
І птахою злечу до неба.
Що вже не буду я скубти
В надіях невгамовне серце,
А суперечливі думки
Складу під непрозоре скельце.
Як добре йти по цій стезі –
Вже ні про що не треба дбати.
Та щось замуляло мені:
Навіщо боязно тікати?
Потухла радість – за поріг
Стаю розбитим черевиком.
Куди ішов, куди я біг?
Все так погано зшите ликом.
А поряд крісло, поряд стіл
І за вікном буденна сірість.
Та розривається навпіл
Моя зарозуміла зрілість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289011
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2011
автор: Г. Король