Осінь шепоче своїм ніжним листям
Таким жовтим-жовтим, мов сонячний мед
Шепоче, що знову, за шелестом пізнім
Забула зіграти самотній дует
Для кого зіграти? Та це не важливо,
Бо він вже давно покинув цей дім
Кохання дощами холодними вмилось
І стерлось, забулось у спогаді цім
Вона все ж продовжує тихо шептати
Бо раптом комусь це важливо – авжеж
А може у парку, за звуком сонати
Почуєш той шепіт і осінь знайдеш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288855
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2011
автор: Русалк@