За днем-рік,
Наступає зима.
Ти сказав, що не винешеш
Холоду замість тепла!
Тобі уже пора у теплі края.
-"Я уєжаю,прості малиш.
Ти толька незабивай
маі галубиє глаза.
Прідьот весна,
І время вирньотца в сп'ять
Я буду твой, а ти мая!"
Ну ось, поїхав він за моря.
Зима так ніби на зло,
Була ніжна й тепла,
Як його весна.
Я дні, секунди рахувала
До весни твоєї усе чекала!
А уночі,під покривалом ночі
Щоб тугу розігнати,
Голубі сніжинки рахувала,
Твою любов і сині очі,
Вони мені заміняли.
Ну ось, нарешті, прийшла
Твоя жадана весна.
Я чекала на тебе, на твоє:
-"Прівит,как діла,
Ти соскучілась-нєт,а я да."
Так, під моїм коханням,
Осінь мені сповіща,
До розуму повертатись пора!
Адже тебе біля мене так і нема.
Я так і не побачила,
Твоїх голубих очей,
Хіба, що небо,
Що колись у них відображалось!
А у ночі, безсонниця
Мене не покидає.
Трубки не береш-
Я листи тобі,
Неначе щоденник катаю.
Дарма ,що не відповідаєш.
У серці надія ржавіє:
Може візьмеш,
Випадково, прочитаєш,
І лишен на секундочку
Мене згадаєш!
Ось у ранці конверт-
Пошта прийшла.
Невже від тебе?
Я вже й не вірю в чудеса!
У голову хлинула кров.
Серце закалатало знов.
Ось читаю я листа,
Зі слізьми на очах:
-"Прівит малиш.
Прості міня!
Наверна зима,
Діствітільна ні для міня.
Так случілась,клуб-друз'я,
Внаслєдствіє у міня,
Паєвілісь син і жена...!"
А ще казав,
Щоб я чекала,
Щоб голубих очей не забувала!
У нього син-сім'я,
Ну а якже я?
Яж його любила до забуття.
Своє життя, без нього не уявляла.
А тепер треба вчитись,
Жити одні.
Без мрій котрі ділила на двоїх.
І уночі не допускати,
Снів з його голубими очами.
За місяцем-рік,
Пройшли літа.
Я вже навчилася жити одна.
Закінчила школу,
На роботу пішла.
Я здійснила усе про що мріяла:
Буддинок, машина-
Лішен не сім'я.
Батькам на запитання,
ВІдповідь проста:
-"Не реалізувала себе ще я".
Та одного веселого дня,
Коли уже наступила весна.
По парку я гуляю,
Водою у фонтані граю,
Бачу йдеш ти,
За руку сина тримаєш,
Котрій голубів розганяє.
Підходиш до мене
Як нічого не бува:
-"Прівет как діла?"
Дивно я вжей забула ці слова.
Гм, ти навіть сина
Назвав так, як хотіла я.
Юра-моє омріяне ім'я.
Тільки перед тобою,
не колишнє янголя:
Висока, струнка,
Чорні очі, біляве волосся.
Я змінилася чи не так?
А у твоїх очах, замість весни.
Стоїть похмуро осінь і зима,
Та від якої ти тікав усе життя.
Перед тобою стояла я,
У же як ти подумав:
"ЧОРНА БОГИНЯ",
Із серцем Антлантиди,
Серед якої вогник ржавіє
Колишньої мрії.
І твій син ,твоє маля,
Дивиться на мене
Неначе вовчиня.
-"Папка-папачка скажи,
А ета тьотя будіт мая мама да ілі нєт?"
Мені здалось, що збулась моя мрія,
Син, ти, я-
Наша дружня сім'я.
А твоя дружина,
Від тебе утікла!
Ну навіщо їй сім'я,
Без кохання, де у домі зима!
Адже весну забрала я,
У подарунок, на згадку,
Що тебе біля мене нема.
А ти йому сказав
Такі слова:
-"Синок, какойже я дурак.
Вод к чіму пріводят клуб, друз'я.
Ашибся я,а страдают люді
Которим сєрце одкрил я!"
Після цієї зустрічі ,
Я їх покинути не змогла!
Так здійснилися мої мрії,
Котрі я проганяла до нього у теплі края.
Де в його серці панувала зима!
У мене є син, коханий чоловік,
Котрих я кохаю ще з юних літ!
Напевно і пробачила тебе я,
Тільки тому, що кохаю усе життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288622
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2011
автор: Мішталь Наталя