Ти не відчув мене чомусь, я бачу,
Але це зовсім не твоя вина.
Не відпускають те, чого не мають,
І не тримають тих, кого нема.
Не снився б краще, краще б не приходив
В думки, навіяний сумним дощем.
Я полюбить тебе не встигла досі,
Але за іменем твоїм - цей щем..
Здогадуюсь, ти навіть не подумав
Як душу поламали німі дні.
Якби ти знав, якби ти лиш послухав..!
Хоча, навіщо тобі зайвий біль.
Не так багато часу проминуло
І не було красивих мелодрам,
Було так мало.. але я відчула,
Було так мало, але й того жаль.
Ти сам, ти свій, і я своя зосталась ;
Болять іще невизнані слова.
Ти знаєш - я щиріше не писала,
Бо я раніше так і не могла.
Тепер пишу все те, що не зумію.
Сказати, чи очима прокричать -
Я їх сховаю, щоб не бачив мрію,
Щоб потім в тих уламках не страждать.
Ти, мабуть, не захочеш це сприйняти,
Ти прочитаєш просто "новий вірш".
Й не треба мене більше зустрічати
Цим тихим і безпомічним "привіт..".
..О ні! Я слова більш не розумію.
Ти взагалі як загадка мені..
І тільки погляд не холодний гріє,
Та і того замало до зими.
Я не помру. Я не зламаюсь. Зможу.
Не стану ні просити, ні благать,
Бо в сильного перетворитись кожен
Зуміє, в кого в серці 100 багать.
Закінчую свій невідправний лист,
А 10 треків раптом зупинились.
І навіть якщо зрозумієш ти,
Нічого не кажи. Щоб серце билось...
3:00. 14.10.11
P.S. Це стало важливим для мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288333
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2011
автор: dada_