Ця жінка сіла навпроти мене,
така ніжна і світла,
що контури її існування переповнювали кімнату,
і дощ майже переміг вікна,
аби будинки замовчали -
адже чути колискову її легень.
Те місячне волосся ставало дедалі довшим,
і ніщо не могло знаходитись у цьому
маленькому світі, окрім її думок,
і слова з'являлись тільки у морзі,
а столи спали навколо дзеркалами-
відображеннями,
мої квіти приймали форму її тіла.
Та якби я не вмер від кохання
до світла цієї жінки,
вона стала б тоді моєю країною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287035
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2011
автор: Paul Prinzowski