Осінь з кленом загуляла -
Дні і ночі цілувала,
В вірності клялась йому –
Бо не було більш кому.
Клен все листя розгубив
Поки їй догодив,
А вона йому от так:
“Хоч ти й щедрий, та бідняк!”
Осінь ще щось набрехала,
Своє забрала, і пропала...
І залишила його –
Голого і босого.
Клен свій біль притамував,
Й іншу подругу позвав:
Нагодилася Зима –
Й білі шати принесла...
Згодом і Зима пішла –
В нім нічого не знайшла.
Клен згадав про незрадливу,
Про кохану, серцю милу...
Цілувала того клена,
Одягаючи в зелене,
Сяяла з ним – юна Весна,
Що взаємність принесла.
Клен був вірним їй від березня,
Й вистачало його до вересня –
Й так щороку, знов і знов,
Ось така була любов... 10.2002
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286609
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2011
автор: Яна Бім