Я заблукала, серед стін загубилась,
Серед голих, холодних стін.
І тривога в душі розродилась
Сотнями огидних створінь.
Думки залишили хвору свідомість,
Всередині лиш пустка німа.
Важка жорстока «невагомість»
Відібрала усі права.
Не чути ні голосу, ні сміху.
Життя немов німе чорно-біле кіно.
Немає більше у падіннях втіхи,
Не п’янить більше солодке вино.
У забавах розчинилася доля,
Не видно в тумані опущених рук.
Лиш біль і відчай, і втома,
І крик стоголосих розлук.
У тумані – там все життя.
Всі плачі і колючі тривоги.
Там згнили всі почуття,
Там розчинились всі дороги.
Усі босоніж пройдені шляхи,
Усі твої великі війни
Ти проміняла на шматок нудьги,
І на в’язниці обшарпані стіни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285290
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2011
автор: Озелла Радукевич