Я вигадав тебе і ти з'явилась
Росою випала з небес,
У сні колись мені наснилась
Прийшла до мене із чудес.
Коли тебе побачив вперше
Подумав, я що це лиш сон,
Та ні, я знав тебе раніше.
Принаймні так мені здалось.
І погляд той, й вуста чарівні.
А посмішка, немов з казок
В очах твоїх небесні іскри,
Як повні кошики зірок.
Дивилась ти й томила душу,
І вірив я весна це ти
Тобі зізнатися я мушу,
В мені цвіли тоді сади.
Я в мріях жив, де синє небо
І ангелом хотів я буть,
Завжди ходити поруч тебе
У крила тепло загорнуть.
Та не здійснилось, те що мріяв
Від сна свого нажаль проснувсь
Побачив темно-сіре небо,
І в ковдру теплу загорнувсь.
Чому усе таке несправжнє,
Для чого бачим сни і мрієм,
Навіщо нам тоді надії
Чому в казки ще досі вірим.
І знаєш-ми живі бо вірим
В казки, які між нас живуть
Вони даровані нам небом,
Й від нас ніколи не підуть.
А я і далі мріять буду,
Хоча б тому, що мрія ти
Й тебе ніколи незабуду,
Кохання перше назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284661
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2011
автор: Platon