… кулю в скроню, тупо в голову… чи просто між ребер
… і свинець залився мені за пазуху, як у гнилу чашку
… відірвалась від звички втрачати себе… через біль учорашній
… і шукати когось, щоб потім поранитись – все важче і важче…
… у самотності іноді так комфортно, що аж страшно…
… особливо коли нема кому потерти спинку у душі
… а в душі посварилися дві облізлі кішки
… і понакручували нерви на хвости і бігають по колу
… і коли стомлююся дотягуватися пазурами до оголених повік
… тоді вмикаю тишу… і з неї звучить чийсь голос
«прогнися… пригнися… пригни… при…» ШО?
… дайте кулю… сама її ковтну щоб вона допливла до серця
… щоб не боліло більше… не нервували коти у душі
… і щоб у душі не було чого-кого терти…
… просто куля, свинець…
… і повільний капець…
13.09.2011
п.с. не автобіографічно на 100 %
п.п.с. рима в кінці - самоіронія!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281887
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.09.2011
автор: Троянда Пустелі