І не впізнаєш –
так усе змінилось.
Ще ряст притоптаний
хранить її сліди.
В мій світ загублений –
чи мріялось? чи снилось?
Любов приходила,
але
не назавжди.
Вона була,
як думка, легконога.
Прозорі шати
обіймали тОнкий стан.
Тут вона йшла,
бо вкрилася дорога
густими квітами,
і поклонивсь паркан.
А тут вона
спинялась на хвилину,
бо шовк тонкИй
вчепився за тернину.
Вітрець дмухнув
на сонний кущ жасмину,
гойднув і розбудив,
як кіт дитину.
На землю кинула Любов
косинку білу
й вологою росою
спраглу землю вмила.
Затим, пустуючи,
гойдалася в житах,
що й до тепер ще
сива хвиля
б`ється в шлях…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279618
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2011
автор: Валя Савелюк