БУТІК МРІЙ (частина двадцять сьома)

Кава  Сашу  якщо  і  допомогла  розбудити  то  не  надовго,  адже  відчувши  її  аромат  він  пригадав  що  давно  не  пив  каву  з  коньяком  і  додав  дозу  "знеболювального".
Дівчина  з  розчаруванням  вмостилася  навпроти  і  стала  просто  розглядати  свою  мрію.  Не  минуло  й  сорока  хвилин  як  провідниця  оголосила  про  кінцеву  зупинку.  
Дівчина  ледь-ледь  розтормосила  Сашу  аби  той  розплющив  очі,  кілька  хвилин  він  потратив  на  те  щоб  зрозуміти  де  знаходиться  і  що  він  нього  вимагають  а  коли  все  ж  зрозумів  і  спробував  встати  то  це  йому  вдалося  далеко  не  з  першої  спроби.  Залишати  його  таким  було  вкрай  небезпечно  і  дівчина  вирішила  рятувати  свого  кумира  і  відвести  його  до  себе  додому  проспатися,  а  там  було  б  і  далі  видно.
Щойно  ця  незвична  парочка  вийшла  з  вагону  як  нею  зацікавились  працівники  лінійного  відділення  міліції  і  то  було  не  дивно  -  адже  худенька  хоч  і  висока  молоденька  білявка  практично  волочила  на  собі  кремезного  чоловіка  років  35.
Обмежившись  перевіркою  документів  та  кількома  вигаданими  на  ходу  дівчиною  фразами  на  кшталт  "Вибачте  ми  з  коханим  посварились,  ми  скоренько  в  таксі  і  не  створимо  нікому  проблем"  міліціонери  не  просто  відступили,  а  і  допомгли  дотягнути  Сашу  до  таксі.  Та  і  як  можна  було  відмовити  такій  вродливій  дівчині  в  такій  скрутній  ситуації.
Доки  таксі  мчало  по  місту  в  іншій  його  частині  Анна  зачинилась  у  ванній  і  плакала,  після  ліжка  вона  завжди  йшла  в  ванну  приймати  душ,  але  тепер  він  був  куди  соленіший  ніж  зазвичай.  Сльози  текли  рікою  і  лише  шум  води  виконував  подвійну  роботу  -  приховував  схлипування  і  заспокоював  Анну.  Наплакавшись  досхочу  вона  вийшла  з  ванною  помітивши  те,  що  чогось  не  вистачає  -  а  не  вистачало  їй  аромата  свіжості  від  її  улюбленого  гелю  для  душу...  за  емоціями  вона  і  не  помітила  що  просто  простояла  під  струменем  води  майже  півгодини.
Олег  постукав  у  двері  ванної  та  зайшов  всередину  тримаючи  розгорнутим  її  улюбленого  теплого  халатика.  Чоловік  сам  колись  подарував  його  і  коли  бувало  він  їхав  у  відрядження  то  цей  халатик  своє  ніжністю  та  теплом  нагадував  Анні  Олега.  Їй  вперше  за  останні  кілька  днів  стало  легше  і  вона  знову  заснула.  Чоловік  попередивши  на  роботі  що  його  сьогодні  не  буде  приліг  поруч.
Минуло  кілька  годин  денного  сонного  царства  і  герої  цієї  розповіді  почали  прокидатися  -  спочатку  прокинувся  Саша  і  пригубивши  пляшку  Боржомі  яку  хтось  завбачливо  лишив  біля  ліжка  спробував  зрозуміти  де  це  він.  На  столі  стояв  відкритий  ноутбук  на  який  була  сперта  записка.  Навіть  не  читаючи  неї  Саша  пірнув  в  нетрі  інтернету  -  перевірити  пошту  -  чи  бува  не  відповіла  Анна  на  його  листи,  в  он-лайні  його  чекало  лише  розчарування.  Шурхіт  паперу  під  рукою  нагадав  Саші  що  йому  було  адресоване  послання  -
"Шановний  Олекснадре  -  я  за  кілька  хвилин  повернусь  -  будь  ласка  дочекайтесь".  Спробувавши  пірнути  у  спогади  останньої  ночі  та  ранку  Саша  лише  зміг  відмітити  що  його  голова  занадто  болісно  віднеслась  до  цих  спроб,  і  крім  того  єдиний  спогад  який  все  ж  крутився  в  його  мізках  ніяк  не  вкладався  в  реальність  -  йому  вперше  за  останніх  кілька  днів  снилася  не  Анна    а  якась  білява  незнайомка...  "Чи  може  то  і  не  сон  був"  подумав  Саша  і  саме  в  той  час  почув  що  в  квартирі  відкриваються  двері.  Його  сон  стояв  перед  ним.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279550
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2011
автор: Ledy WinD