В долоні стікають з розпечених вуличок звуки,
Перепалені зойки, відлуння самотніх думок,
Наповняєшся ними по вінця… немислимий стукіт
А слова закінчились, замкнувши тебе на замок.
Танеш свічкою в пеклі маршрутів, обмежень, асфальтів,
Вражень фальшивих, знецінених потисків рук.
Й навіть із сильно, до болю затиснутих пальців
Час похвилинно вдаряє в розпечений брук…
Тиша зітліла, і ти вже не важиш нічого,
Двері відчиниш, і серце на волю гайне…
Скрикне до сліз, і злетить, ледь торкнувшись порогу –
В небо гаряче, гартоване сонячним днем,
В музику літа… у сутінь із запахом м’яти,
В відблиски сонячні… Кола годин на воді…
Діти сміються – насправді – дорослі вар’яти:
Котиться колесо світу між трави руді.
26-08-2011 (C)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277127
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2011
автор: Рені